У судовому реєстрі з'явилося повне рішення касаційного суду щодо Совських ставків. Наводимо його нижче:
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 910/7250/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Денисюк І.Г.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,
Київської міської ради - Пилипчук І.І.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник» - Спасибко А.В.,
Департаменту земельних ресурсів
виконавчого органу Київської міської ради (Київської
міської державної адміністрації) - Геращенко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 (у складі колегії суддів: Михальська Ю.Б. (головуючий), Скрипка І.М., Тищенко А.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 (суддя Удалова О.Г.)
у справі № 910/7250/18
за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
про визнання припиненим права, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року Заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник» (далі - ТОВ «Господарник»), у якому просив:
- визнати припиненим право ТОВ «Господарник» користування для забудови земельною ділянкою площею 191 187 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002) на просп. Червонозоряному (Лобановського), 113, у Голосіївському районі міста Києва;
- розірвати договір оренди земельної ділянки, що розташована на просп. Червонозоряному (Лобановського), 113, у Голосіївському районі міста Києва, площею 191 187 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002), укладений 06.03.2008 між Київською міською радою та ТОВ «Господарник», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 14.03.2008 за № 79-6-00605;
- зобов`язати ТОВ «Господарник» повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 191 187 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002), яка розташована на просп. Червонозоряному (Лобановського), 113, у Голосіївському районі міста Києва у стані, придатному для її подальшого використання.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням ТОВ «Господарник» умов договору оренди земельної ділянки щодо строків її забудови, що відповідно до положень Закону України «Про оренду землі», Цивільного та Земельного кодексів України є підставою для розірвання зазначеного договору, припинення права користування ТОВ «Господарник» цією земельною ділянкою та її повернення Київській міській раді.
Підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що Київською міською радою, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади міста, тривалий час не вживалося відповідних заходів, у тому числі шляхом подачі позову про розірвання зазначеного договору та повернення земельної ділянки, що вказує на усвідомлену пасивну поведінку цієї особи та є підставою для пред`явлення відповідного позову прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради.
ТОВ «Господарник», заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.07.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 позов прокурора задоволено в повному обсязі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 задоволено клопотання ТОВ «Господарник» про залишення позову без розгляду. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 скасовано, позов прокурора залишено без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
Постановою Верховного Суду від 24.03.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 залишено без змін.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2021 року ТОВ «Господарник» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/7250/18 за касаційною скаргою ТОВ «Господарник» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.10.2021.
Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просив залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Київської міської ради від 12.07.2007 № 1102/1763 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Господарник» для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу на просп. Червонозоряному, 113, у Голосіївському районі м. Києва та вирішено передати ТОВ «Господарник», за умови виконання пункту 6 рішення, земельні ділянки загальною площею 19,32 га на просп. Червонозоряному, 113, у Голосіївському районі м. Києва.
06.03.2008 між Київською міською радою (орендодавець) і ТОВ «Господарник» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 191 197 кв. м, кадастровий номер 8000000000:79:108:0002, цільове призначення: для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, розташовану на просп. Червонозоряному, 113, у Голосіївському районі м. Києва (пункти 1.1, 2.1); договір укладено на 15 років (пункт 3.1).
За змістом пункту 8.4 договору орендар зобов`язаний, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.
У пункті 11.4 договору сторони визначили умови припинення договору шляхом розірвання, зокрема договір може бути розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 11.5 договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 (умови збереження стану об`єкта оренди) та 8.4 цього договору.
Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 7.1 договору).
У разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки (пункт 11.8 договору).
Відповідно до пункту 12.2 договору у разі невиконання орендарем умов цього договору та обов`язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.
Цей договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 14.03.2008 за № 79-6-00605.
07.05.2018 Департаментом земельних ресурсів складено акт обстеження земельної ділянки № 18-0659-01, в якому зафіксовано, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002) не огороджена, на земельній ділянці ростуть зелені насадження та знаходяться болота, будівельні роботи не проводились, будівлі та споруди на ділянці відсутні. До цього акта долучено план-схему земельної ділянки.
За інформацією, наведеною у листі від 04.05.2018 вих. № 073-4007, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва не реєстрував та не видавав документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на просп. Лобановського (Червонозоряному), 113, у Голосіївському районі міста Києва.
Прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, обґрунтував його наявністю правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання припиненим права ТОВ «Господарник» щодо користування для забудови земельною ділянкою та зобов`язання товариства повернути земельну ділянку, з огляду на порушенням орендарем своїх зобов`язань стосовно здійснення забудови у строки, встановлені договором.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов прокурора в повному обсязі, виходив із встановленого під час розгляду справи факту порушення відповідачем істотної умови договору щодо строків забудови спірної земельної ділянки, визначеної і погодженої сторонами у пункті 8.4 договору оренди, що є підставою для його розірвання. Оскільки суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, то, відповідно, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку Київській міській раді та визнання відсутнім у відповідача права користування для забудови спірною земельною ділянкою, за висновками суду, також є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки є правовими наслідками задоволення вимоги про розірвання договору оренди.
При цьому судом установлено, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради відповідає приписам статті 23 Закону України «Про прокуратуру» і статті 53 ГПК.
Апеляційний господарський суд за наслідками нового розгляду справи залишив без змін рішення суду першої інстанції з тих мотивів, що за встановлених у справі фактичних обставин правові підстави для розірвання договору в порядку, передбаченому статтею 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та умовами договору оренди, підтверджено належними і допустимими доказами. Зокрема такі висновки гуртуються на встановлених обставинах того, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу з конкретно визначеною метою - для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, проте відповідачем не тільки не було дотримано встановленого пунктом 8.4 договору строку забудови земельної ділянки, а і взагалі не було розроблено та затверджено проектної документації відповідно до вихідних даних і не розпочато проведення будівельних робіт. Установлені в справі обставини у їх сукупності, за висновками суду, свідчать про невжиття відповідачем усіх необхідних і передбачених законодавством і договором дій, спрямованих на його виконання та забудову орендованої земельної ділянки за визначеною його умовами метою.
Судом апеляційної інстанції визнано помилковими посилання суду першої інстанції у рішенні на положення статті 416 ЦК і статті 102-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК), однак, за висновками апеляційного суду, це не призвело до неправильного вирішення справи та не вплинуло на правильні висновки цього суду, що порушення відповідачем умов договору стосовно здійснення забудови земельної ділянки, саме і є підставою для його розірвання.
Оскільки при вирішенні справи було встановлено наявність правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, суд апеляційної інстанції з огляду на положення статей 611, 653 ЦК, статті 34 Закону України «Про оренду землі», пунктів 7.1, 11.8 договору оренди землі дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку Київській міській раді та визнання відсутнім у відповідача права користування для забудови спірною земельною ділянкою також є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки є правовими наслідками задоволення вимоги про розірвання зазначеного договору. При цьому судом установлено, що з огляду на заперечення відповідача проти розірвання договору та припинення відповідного права, вимоги щодо визнання припиненим права відповідача щодо користування спірною земельною ділянкою для забудови є належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача та спрямовані на усунення невизначеності сторін у спірних орендних правовідносинах.
Водночас, встановлені у цій справі обставини невиконання відповідачем протягом останніх трьох років зобов`язань за договором оренди, за висновками суду апеляційної інстанції, свідчать про факт триваючого порушення відповідачем істотної умови договору оренди, визначеної у пункті 8.4, з наслідками якого відповідно до пунктів 11.4, 11.5, 12.2 відповідач обізнаний як сторона цього правочину, тому відсутні підстави для застосування позовної давності до вимог прокурора, що спрямовано на захист порушених прав громади міста Києва в особі Київської міської ради.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Господарник» послалося, зокрема, на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи неправильно застосовано положення статті 651 ЦК, оскільки позивачем не доведено наявність істотного порушення умов договору та шкоди, завданої цим порушенням; кваліфікуючи дії відповідача як істотне порушення умов договору, суди не встановили всіх умов, що є підставою для його розірвання; судами з огляду на положення статей 614, 617 ЦК не надано оцінки діям відповідача, спрямованим на виконання умов договору, та в порушення частини 4 статті 75 ГПК не надано оцінки обставинам того, що договір оренди є похідним від інвестиційного договору від 22.02.2005, у якому визначено строки початку будівництва (не пізніше 01.08.2018), що встановлено рішенням суду у справі № 57/279; судами в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не враховано обставин виконання відповідачем належним чином умов інвестиційного договору; судами залишено поза увагою, що позовну заяву подано з порушенням вимог статті 162, 164 ГПК, оскільки вона підписана особою - заступником прокурора міста Києва, яка не мала права її підписувати, що є підставою для залишення позову без розгляду, а також не сплачено судовий збір в повному обсязі, оскільки вимога про повернення земельної ділянки носить майновий характер; судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК щодо не застосування наслідків спливу позовної давності. При обґрунтуванні підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на те, що судами при вирішенні справи в оскаржених судових рішеннях застосовано зазначені норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 916/915/17, від 12.12.2019 у справі № 911/516/17, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17, від 25.09.2019 у справі № 819/198/17, від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 07.02.2018 у справі № 32/5009/5385/11, від 18.04.2018 у справі № 911/2646/17, від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 18.12.2018 у справі № 904/10591/17, у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-178 цс15. Також скаржник послався на ряд постанов Вищого господарського суду України.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.
За змістом статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині 1 статті 627 ЦК визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 93 ЗК, статті 792 ЦК, статті 13 Закону України «Про оренду землі» правовідносини щодо оренди земельної ділянки передбачають передачу орендарю земельної ділянки у володіння та користування за плату на певний строк для її використання відповідно до умов договору та положень земельного законодавства.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК і за загальним правилом, викладеним у частині 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом із тим законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до частини 1 статті 611 ЦК, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини 2 статті 651 ЦК є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині 2 статті 651 ЦК, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Судами попередніх інстанцій установлено, що за умовами договору оренди земельної ділянки від 06.03.2008 ТОВ «Господарник» як орендар зобов`язалося, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору (пункт 8.4 договору). При цьому правовим наслідком невиконання такого обов`язку орендарем відповідно до умов договору є його дострокове розірвання, у тому числі за рішенням суду (пункти 11.4, 11.5, 12.2) та повернення орендодавцеві земельної ділянки, що є об`єктом оренди, на умовах, визначених цим договором (пункти 7.1, 11.8).
Як установлено судами, ТОВ «Господарник», будучи обізнаним як з умовами договору оренди в частині існування у нього обов`язку закінчити забудову земельної ділянки у строки, встановлені у пункті 8.4 договору, так і з настанням наслідків у разі його невиконання - дострокове розірвання договору, позивач взятих на себе зобов`язань щодо забудови спірної земельної ділянки з визначеною метою - облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу не виконав як у визначені договором строки, так і в подальшому не приступив до виконання такого обов`язку, що підтверджується, зокрема, актом обстеження земельної ділянки від 07.05.2018 № 18-0659-01, складеним Департаментом земельних ресурсів; листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 04.05.2018 вих. № 073-4007, за змістом якого документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на просп. Лобановського (Червонозоряному), 113, у Голосіївському районі міста Києва, не реєструвалося та не видавалося. Такі встановлені судами обставини не заперечувалися сторонами.
Суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, яка розглядається, та системного аналізу як умов договору, так і законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку, що у цьому випадку нездійснення забудови земельної ділянки відповідно до умов договору у встановлений строк розцінюється як істотне порушення умов договору оренди.
Доводи, наведені у касаційній скарзі ТОВ «Господарник», щодо не встановлення судами всіх умов, що є підставою для розірвання договору відповідно до положень статті 651 ЦК, у тому числі стосовно заподіяння орендарем шкоди, завданої цим порушенням умов договору, відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.
За встановлених у справі обставин і відповідно до положень статей 177, 181, 373, 374 ЦК, статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спірна земельна ділянка є об`єктом права власності територіальної громади, а правомочності щодо володіння та користування орендованою земельною ділянкою, як і правомочність розпорядження, є складовими права власності територіальної громади щодо цієї землі, яке включає право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Суди попередніх інстанцій, здійснивши посилання на положення, зокрема, законів України «Про основи містобудування», «;Про благоустрій населених пунктів», «;Про органи місцевого самоврядування», встановили, що Київська міська рада, здійснюючи представництво інтересів громади міста Києва, має безпосередній обов`язок та інтерес у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, що полягає не лише у детальному плануванні території міста Києва, а й здійснення забудови відповідно до затвердженого плану з метою створення інфраструктури міста та забезпечення потреб громади міста Києва. При цьому чинне законодавство з благоустрою населених пунктів покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок із вжиття заходів для раціонального використання території населеного пункту, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Київська міська рада, укладаючи договір оренди земельної ділянки з відповідачем, правомірно очікувала, що в строки, передбачені його умовами, на проспекті Червонозоряному, 113 (Лобановського) у Голосіївському районі міста Києва буде облаштована рекреаційна зона в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, що сприятиме розвитку інфраструктури міста Києва.
Натомість судами на підставі поданих сторонами доказів установлено, що спірна земельна ділянка, яка розташована у Голосіївському районі міста Києва, не огороджена, на ній ростуть зелені насадження та знаходяться болота, будівництво з облаштуванням рекреаційної зони не розпочато. Разом із тим судами взято до уваги обставини, викладені у листі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.06.2018 №100-10352, який наявний у матеріалах справи, щодо неналежного утримання території Совських ставків ТОВ «Господарник» та систематичним прибиранням цієї території комунальними службами Голосіївського району міста Києва. Зазначені обставини відповідачем не спростовано.
Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, таке використання цієї земельної ділянки не тільки не сприяє розвитку інфраструктури міста Києва, а і не сприяє створенню належного середовища для громади, яка проживає поблизу такої території, тому невиконання відповідачем умов договору оренди землі, відповідно до визначених його умовами мети та строки, створює перешкоди територіальній громаді міста в особі Київської міської ради у можливості доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах земельною ділянкою комунальної власності. Тобто, як обґрунтовано зауважено судом апеляційної інстанції, поняття шкоди в цьому контексті та за фактичних обставин справи охоплює не лише грошовий вираз завданої шкоди, а й випадки, коли потерпіла сторона не може використати результати договору, у тому числі щодо задоволення суспільного інтересу, який мав орендодавець при наданні спірної земельної ділянки в оренду для будівництва з облаштуванням рекреаційної зони, що було встановлено при вирішенні цього спору.
Таким чином, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, обґрунтовано застосували до спірних правовідносин приписи частини 2 статті 651 ЦК та з`ясували суттєві обставини цієї справи і щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору.
Посилання ТОВ «Господарник» на постанови Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 911/516/17, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17, Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, у яких наведено висновки стосовно критеріїв істотного порушення умов договору, що має встановити суд при вирішенні спорів про розірвання договору, не свідчить про неврахування судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, таких висновків з огляду на встановлення судами при вирішенні цієї справи сукупності умов, які є підставою для розірвання договору оренди відповідно до зазначеної норми матеріального права.
Також необґрунтованим є посилання ТОВ «Господарник» у касаційній скарзі на не врахування судами попередніх інстанцій положень статей 614, 617 ЦК та не доведенні позивачем вини відповідача у порушенні строків будівництва, визначених умовами договору оренди.
Відповідно до частини 1 статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
У частині 1 статті 617 ЦК визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи аналогічні доводи ТОВ «Господарник», викладені в апеляційній скарзі, дослідив подані відповідачем докази, які на думку скаржника свідчать про вчинення ним дій з виконання зобов`язань за договором, і дійшов висновку, що ці докази та наведені відповідачем обставини, не звільняють останнього від його обов`язків, передбачених умовами договору оренди, належним чином виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки у визначені строки. При цьому, судом апеляційної інстанції установлено, що будь-якої проектної документації на будівництво з облаштуванням рекреаційної зони, що передбачено умовами договору, затвердженої у встановленому законом порядку, а також дозволу на виконання відповідних будівельних робіт матеріали справи не містять і відповідачем таких доказів не надано.
Водночас судом апеляційної інстанції відхилено посилання відповідача на архітектурно-планувальне завдання № 09-0083 на проектування будівництва облаштування рекреаційний зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного та готельно-офісного комплексу за адресою: просп. Червонозоряний, 113, видане 12.03.2009 Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки термін дії цього документа, який становить 2 роки з моменту видачі, закінчився, а відомостей про його перереєстрацію суду не надано.
Щодо договору підряду на виконання проектних робіт від 12.12.2017 № ДП/1212-1, наданого відповідачем на підтвердження своїх доводів, судом апеляційної інстанції установлено, що предметом цього договору є зобов`язання з виконання комплексу робіт із створення проектної документації, зокрема по об`єкту «Будівництво групи житлових та громадських будинків і споруд з облаштуванням рекреаційної зони навколо Совських ставків за адресою проспект Лобановського, 113 у Голосіївському районі міста Києва», натомість будь-яких доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на проспекті Червонозоряному, 113 (Лобановського) у Голосіївському районі міста Києва відповідачем надано не було.
Також суд послався на лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.06.2018 вих. №055-8041, у якому наведено інформацію, що згідно з електронною базою даних містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва розважально-торговельного комплексу по просп. Червонозоряному, 113 у Голосіївському районі міста Києва не надавалися, а проектна документація на облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу за цією адресою на розгляд архітектурно-містобудівної ради до Департаменту не надавалася та не погоджувалася.
Такі обставини щодо не вчинення відповідачем дій на виконання умов договору, як зауважено судом апеляційної інстанції, знайшли своє відображення в акті обстеження земельної ділянки від 07.05.2018 №18-0659-01, за яким на спірній земельній ділянці (кадастровий номер - 8000000000:79:108:0002) будівельні роботи не проводились, а будівлі та споруди на ділянці відсутні.
Суд апеляційної інстанцій, надавши оцінку поданим сторонами доказам, наявним у матеріалах справи, дійшов висновку, що відповідачем не тільки не було дотримано встановленого пунктом 8.4 договору строку забудови земельної ділянки, а і взагалі не було розроблено та затверджено проектної документації відповідно до вихідних даних і не розпочато проведення будівельних робіт, а відтак - не вжито всіх необхідних і передбачених законодавством і договором дій, спрямованих на забудову орендованої земельної ділянки відповідно до умов договору.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта, тоді як лише згадувані, але такі, що не одержали оцінки суду обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що посилання у судовому рішенні в справі № 57/279 про визнання недійсними рішення Київської міської ради від 12.07.2007 № 1102/1763 та договорів оренди землі на обставини, зокрема оформлення права користування земельною ділянкою під об`єктом інвестиційного будівництва, є оцінкою судом певних обставин та у розумінні статті 75 ГПК не є встановленням факту того, що договір оренди земельної ділянки є похідним від інвестиційного договору.
Разом із тим судом апеляційної інстанції правомірно відхилено посилання відповідача на інвестиційний договір від 22.05.2005 № 049-13/і/16, умовами якого, на думку відповідача, визначено строки забудови земельної ділянки, яка є об`єктом оренди за договором оренди землі від 06.03.2008, та має суттєве значення для цієї справи, оскільки, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, інвестиційним договором від 22.05.2005 № 049-13/і/16 не врегульовано земельні правовідносини між сторонами, будь-яких зобов`язань щодо оформлення, використання спірної земельної ділянки умови цього договору також не містять; договір оренди земельної ділянки не містить жодних посилань на цей інвестиційний договір і не є похідним від нього; ці договори є самостійними правочинами, з різним суб`єктним складом, правами та обов`язками, а також матеріально-правовим регулюванням. Тим більше предметом спору у справі, яка розглядається, є правовідносини сторін за договором оренди земельної ділянки, а не за інвестиційним договором, на який посилається відповідач.
Також необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі ТОВ «Господарник» на порушення при вирішенні цієї справи статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у контексті захисту правомірного очікування щодо будівництва об`єктів інвестування та набуття відповідачем права приватної власності на ці об`єкти відповідно до умов інвестиційного договору, оскільки, за встановлених судами обставин, договір оренди земельної ділянки не є похідним від інвестиційного договору, а питання виконання інвестиційного договору не є предметом судового розгляду у цій справі. Водночас у межах справи, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не було встановлено будь-яких обставин втручання у право скаржника, у тому числі на матеріально-правові інтереси, що захищені статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням установлених судом передбачених законом і умовами договору підстав для його розірвання, інтересу громади щодо виконання умов договору та дотримання балансу інтересів при його розірванні (відсутність забудови).
Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що за змістом касаційної скарги ТОВ «Господарник» наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з фактичними встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, проте повторне їх дослідження, як і вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, додаткова перевірка доказів, не входить до повноважень Верховного Суду в силу імперативних вимог статті 300 ГПК.
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, якими урегульовано питання позовної давності, Верховний Суд зазначає таке.
Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, у відносинах оренди землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими законами України і договором оренди землі.
Як зазначалося вище та установлено судами попередніх інстанцій, правовідносини між Київською міською радою і ТОВ «Господарник» виникли на підставі договору оренди земельної ділянки від 06.03.2008, за яким орендарю земельна ділянка комунальної власності кадастровий номер 8000000000:79:108:0002 по просп. Червонозоряному, 113 у Голосіївському районі м. Києва надавалася з цільовим призначенням - для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, при цьому за умовами зазначеного договору на орендаря покладено обов`язок, зокрема, завершити забудову земельної ділянки не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору та використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (пункт 8.4).
У пункті 5.1 договору визначено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною її цільового призначення та внесення відповідних змін до договору.
Будь-яких обставин внесення змін до зазначеного договору щодо цільового призначення земельної ділянки та/або строків її забудови судами попередніх інстанцій установлено не було, а сторонами належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.
Також договором оренди земельної ділянки передбачено як право орендодавця на дострокове розірвання договору оренди, у тому числі за рішенням суду, так і умови, за якими порушення строків завершення забудови земельної ділянки, невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків, визначених, зокрема пунктом 8.4 договору, у тому числі щодо строків забудови земельної ділянки, є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки.
Судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу з конкретно визначеною метою - для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, проте відповідачем не тільки не було дотримано встановленого пунктом 8.4 договору строку забудови земельної ділянки, що є істотним порушенням умов договору, а і взагалі не було розроблено та затверджено проектної документації відповідно до вихідних даних і не розпочато проведення будівельних робіт, що підтверджено, зокрема актом обстеження земельної ділянки від 07.05.2018 №18-0659-01, тобто має місце невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, що за умовами останнього є підставою для його дострокового розірвання.
Вирішуючи питання позовної давності у спірних правовідносинах, про застосування якої було заявлено ТОВ «Господарник», судами попередніх інстанцій установлено, що протягом трьох останніх років має місце невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а відтак, - і порушення прав громади міста Києва в особі Київської міської ради, отже строк звернення до суду з відповідними вимогами позивачем пропущено не було, тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до частини 4 статті 267 ЦК.
Доводи касаційної скарги ТОВ «Господарник» стосовно того, що про зазначені умови і строки договору оренди прокурору було відомо ще у 2011 році, коли ним було ініційовано позов у справі № 57/279 про визнання недійсними договорів оренди від 05.03.2008, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, як правомірно зазначено судами попередніх інстанцій, обставини невиконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки від 06.08.2008 не було предметом судового розгляду у справі № 57/279, факт порушення зобов`язань відповідачем щодо забудови земельної ділянки та порушення прав і законних інтересів територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради відносно цієї земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору оренди та предметом позову у справі, яка розглядається, було встановлено після вирішення справи № 57/279 та у межах строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК, для звернення до суду з відповідними вимогами.
Посилання ТОВ «Господарник» у касаційній скарзі, на підтвердження підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, на правові висновки, наведені у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15 щодо поширення положень статті 261 ЦК про початок перебігу позовної давності і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 07.02.2018 у справі № 32/5009/5385/11, від 18.04.2018 у справі № 911/2646/17, від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц щодо початку перебігу строку позовної давності у випадку звернення до суду органами прокуратури, та не врахування цих висновків судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, яка розгадається, не можна визнати обґрунтованими, оскільки у цій справі судами достеменно встановлено, що прокурором, який звернувся до суду за захистом інтересів держави в особі Київської міської ради, строк звернення з відповідними позовними вимогами не пропущено, і такі висновки судів у цій справі при застосуванні статті 261 ЦК не суперечать висновкам суду касаційної інстанції у зазначених скаржником постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
Водночас безпідставним є посилання ТОВ «Господарник» у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 904/10591/17, оскільки висновки суду щодо відмови у задоволенні позову прокурора про розірвання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі та повернення майна ґрунтуються, зокрема на встановлених у цій справі обставинах пропуску строку позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами.
Натомість у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій подібних обставин встановлено не було, а навпаки встановлено, що строк позовної давності прокурором при зверненні до суду з відповідними вимогами не пропущено.
Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 910/7250/18, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
З огляду на конкретні, встановлені судами обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судами в оскаржуваних рішеннях норм права, якими урегульовано питання позовної давності, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що постанови Вищого господарського суду України, на які здійснено посилання у касаційній скарзі ТОВ «Господарник», не є тими судовими рішеннями, невідповідність висновкам яких щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Щодо доводів ТОВ «Господарник» про подання позовної заяви з порушенням вимог статей 162, 164 ГПК щодо підписання позовної заяви особою, яка не мала права її підписувати, а також щодо не сплати позивачем судового збору в повному обсязі Верховний Суд зазначає таке.
За змістом статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у цій справі) на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
У частині 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено статус прокурора, прокурором органу прокуратури є, зокрема керівник регіональної прокуратури, перший заступник керівника регіональної прокуратури, заступник керівника регіональної прокуратури.
Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді встановлено статтею 24 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до частини 1 якої право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
З огляду на матеріали справи, яка розглядається, позов подано Заступником прокурора міста Києва, що узгоджується з положеннями Закону України «Про прокуратуру» щодо права заступника керівника регіональної прокуратури на подання позову в порядку господарського судочинства на представництво в суді інтересів держави, у цьому випадку в особі Київської міської ради.
Посилання ТОВ «Господарник» у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 819/198/17, від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 є необґрунтованим і безпідставним, оскільки у цих адміністративних справах позов подано Прокуратурою як самостійним позивачем в статусі юридичної особи в порядку самопредставництва у відносинах з органами державної влади, а не відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в порядку представництва прокурором інтересів громадянина або держави, тому і висновки суду касаційної інстанції щодо відповідних повноважень прокурора зумовлено встановленими обставинами цих адміністративних справ, що взагалі не є подібними до обставин справи, яка розглядається.
Крім того, як неодноразово зазначалося предметом позову у цій справі є вимога прокурора про розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки та визнання припиненим право ТОВ «Господарник» користування цією земельною ділянкою для забудови. Тобто вимога про повернення земельної ділянки є наслідком розірвання договору оренди.
Відповідно до частини 1 статті 164 ГПК до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (пункт 2).
Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2), а позовної заяви немайнового характеру - 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2).
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 162, пунктів 1-3 частини 1 статті 163 ГПК позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці (подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19).
Так, у справі, що розглядається, позов прокурором поданий у тому числі про повернення земельної ділянки орендодавцю від орендаря у зв`язку з тим, що договір оренди, на підставі якого орендарю земельну ділянку надано в користування, підлягає розірванню. За результатами вирішення спору шляхом задоволення позову в цьому випадку не відбувається зміна приналежності спірного майна, а захищаються інтереси власника землі, що проявляються щодо відповідача у зобов`язально-правовій формі, а саме у формі обов`язку орендаря повернути об`єкт оренди після розірвання договору.
Тобто позов, поданий прокурором у цій справі, є немайновим, оскільки за своєю суттю позовна вимога прокурора не направлена на «збагачення» позивача, яке можна оцінити вартісно (така правова позиція узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 02.12.2020 у справі №905/105/20).
Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі (ухвала від 07.06.2018), установив відповідність поданої Заступником прокурора міста Києва позовної заяви вимогам статей 162, 164 ГПК. Жодних недоліків цієї заяви суд першої інстанції не виявив, позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав, без руху не залишив і за результатами розгляду справи по суті суд ухвалив рішення від 12.02.2019 про задоволення позову. Будь-яких обставин порушення зазначених відповідачем норм процесуального права не було встановлено і судом апеляційної інстанції.
Ураховуючи викладене доводи ТОВ «Господарник» про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 162, 164 ГПК не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Отже, оцінивши у сукупності докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, відповідно до встановлених фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Будь-яких обставин, які є обов`язковою підставою для скасування постановлених у справі судових рішень відповідно до частини 1 статті 310 ГПК, касаційна скарга ТОВ «Господарник» не містить.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Загалом обґрунтування касаційної скарги стосується повторного дослідження обставин, що вже були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, та переоцінки тих доказів, які вже оцінювалися судами в процесі розгляду цієї справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 у справі № 910/7250/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко